Видавництво
«Українське Народознавство» засноване Управлінням культури
Полтавської обласної державної адміністрації та Державним
музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному наприкінці
1992 року. У той час передбачалося, що це буде спеціалізований
науково-пошуковий, інформаційно-аналітичний заклад, основним
змістом діяльності якого буде збирання, систематизація, поширення
в Україні та за її межами етнокультурних знань про український
народ.
Засновники і раніше мали певний досвід у цій галузі. Музей
гончарства в Опішному ще в 1987 році розробив широку програму
видавничої діяльності. Окрім журналу «Українське Гончарство»,
мали виходити книги під узагальнюючою назвою «Матеріали до
літопису українського гончарства», які б групувалися за трьома
тематичними серіями: 1) Етномистецтвознавчі розвідки; 2) Джерела;
3) Лексикографія. Упродовж 1988-1991 років музей здійснив
кілька видавничих проектів, пов'язаних із популяризацією гончарства,
народної картини «Козаки-Мамаї» тощо.
У 1988 році до видання був підготовлений перший том щорічника
«Українське Гончарство», майже повністю присвячений народному
гончарству Полтавщини. Проте зовсім по-іншому «дбали» про
українське відродження тодішні керівники Держкомвидаву УРСР,
до яких музей неодноразово звертався за дозволом опублікувати
збірник поза республіканськими видавництвами. Чиновники мали
солідний набір інструкцій «Московського Центру», який тотальним
цензурним режимом ревно охороняв імперські ідеали свободи
слова. Отож, після тривалого ходіння по муках рукопис, як
і слід було очікувати, потрапив у довгий ящик. І лише з проголошенням
незалежності України і заснуванням Видавництва «Українське
Народознавство» збірник щасливо прийшов до читачів 1993 року.
ЦЕ БУЛО НАШЕ ПЕРШЕ ПОВАЖНЕ КНИЖКОВЕ ВИДАННЯ.
МЕТОЮ видавництва в перші роки його існування декларувалося
«збирання, створення, підготовка до опублікування народознавчої
інформації та видання друкованих засобів масової інформації,
які розкривають характерні прикмети українського етносу, виокреслюють
світову велич досягнень української культури, виявляють внесок
Українства в духовну сферу людської цивілізації». Головне
ЗАВДАННЯ формулювалося так: «Пізнання етнічних особливостей
українського народу, вивчення традиційно-побутової культури
українців»
Першим кроком на цьому шляху мав стати національний етнологічний
журнал «Українське Народознавство». На жаль, численні проблеми
становлення видавництва і першочергові завдання розбудови
Гончарської скарбниці України дещо переорієнтували нагальні
пріоритети. Більш важливими для утвердження й розгортання
діяльності музею-заповідника були збирання, систематизація
й публікація наукових знань про вітчизняне гончарство. Це
дозволяло активізувати керамологічні дослідження й підійти
до осмислення місця й ролі гончарства в системі традиційно-побутової
культури українців. За кілька років вдалося реалізувати унікальні
видавничі проекти; побачили світ поважні наукові фоліанти
енциклопедичного характеру, які підняли на нечуваний доти
рівень наші знання про українське гончарство, його етнографічні
особливості, регіональні осередки, майстрів і їхні твори.
На сьогодні Видавництво «Українське Народознавство» — єдине.
що знаходиться в сільській місцевості, не в місті, не в обласному
чи районному центрі. Його самобутність і в тому, що воно самовіддано
сповідує вірність традиціям народної культури. ЦЕ ЕЛІТАРНЕ
НАУКОВЕ ВИДАВНИЦТВО, цілком зорієнтоване на розвиток національних
духовних цінностей, народного мистецтва, зокрема гончарства
як унікального феномена етнічної культури. «Українське Народознавство»
є своєрідним амвоном, кафедрою, з високості якої методично.
послідовно й фанатично формується в Україні національний культ
гончарства, виховується шанобливе ставлення громадян Держави
до національних святинь, до творчості як до основи будь-якого
суспільного прогресу.
Обсяг матеріалів з проблем народного гончарства, опублікованих
видавництвом за 14 років перевершив усе, що було надруковано
про це рукомесло протягом ХІХ-ХХ століть.
Багато книг видавництва були АВАНГАРДНИМИ не лише в галузі
гончарства, а й взагалі у сфері наукового пізнання традиційно-побутової
культури українців. Значною мірою вони були ПІОНЕРСЬКИМИ,
а їхні ідеї донині продовжують втілювати вже інші столичні
видавництва і автори. Зокрема, «Українське Народознавство»
ВПЕРШЕ опублікувало фундаментальний «Ілюстрований словник
народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщини)»
Олеся Пошивайла (1993).
ВПЕРШЕ В ЄВРОПІ опубліковано біобібліографічний словник гончарів
регіональної групи гончарських осередків, що знаходяться побіля
Опішного, який узагальнив відомості про 229 майстрів від 1850-х
років до наших днів, — «Словник гончарів Глинського, Малих
Будищ, Старих Млинів, Хижняківки» Віктора Міщанина (1999).
Донині ця праця залишається єдиною в галузі народного мистецтва.
«Українське Народознавство» першим почало видавати фундаментальні
періодичні видання: Національний культурологічний щорічник
«Українське Гончарство» [Кн.1. - 1993; Кн.2. - 1995; Кн.З.
1996; Кн.4. — 1999], Національний культурологічний щорічник
«Українська Керамологія» [Кн.1. - 2001; Кн.2. - 2002], науковий
щорічник «Бібліографія українського гончарства» [Вип.1 - 2000;
Вип.2 - 2001; Вип.3 - 2002; Вип.4 - 2003; Вип.5 - 2004; ],
Національний науковий журнал Інституту керамології — відділення
Інституту народознавства Національної академії наук України
та Національного музеюзаповідника українського гончарства
в Опішному «Український
керамологічний журнал» [2001: №1, 2; 2002: №1, 2, 3, 4;
2003: №1, 2-4; 2004, №1, 2-3, 4; 2005, №1-4)]. Подібна акція
є безпрецедентною й досі не перевершена жодним іншим видавництвом.
Нарешті, предметом гордості є й те, що саме в «Українському
Народознавстві»» підготовлена книга «Феноменологія гончарства»
Ігоря Пошивайла (2000), яка є УНІКАЛЬНОЮ в світовій етнологічній
і керамологічній науковій літературі.
У той же час видавництво не відмовилося від ідеї підготовки
народознавчої літератури. У серії «Українські етнологічні
студії» побачили світ монографія доктора історичних наук Олександра
Курочкіна «Українські новорічні обряди: «Коза»» і «Маланка»
(1995) та історико-етнографічна монографія у двох книгах «Українці»
за редакцією доктора історичних наук Анатолія Пономарьова,
яка є фундаментальним виданням про український народ, минувшину
й сьогодення його традиційно-побутової культури.
У серії «Полтавська родина», присвяченій видатним постатям
Полтавщини, з'явилися дві книги славетного полтавського літературознавця
Петра Ротача: найповніша збірка листів Івана Котляревського
та до нього — «Іван Котляревський у листуванні» (1994), і
книга пам'яті про славетного поета Василя Симоненка — «Грудочка
любимої землі»» (1995).
Суттєвою особливістю видавництва є те. що воно, окрім усього
іншого, стало основною базою поліграфічного забезпечення робочими
матеріалами (програмами, каталогами, буклетами, запрошеннями,
дипломами тощо) Всеукраїнських симпозіумів монументальної
кераміки в Спішному «Поезія гончарства на майданах і в парках
України» (1997-1999), Всеукраїнських наукових конференцій
з проблем гончарства, а з 2000-го року — Національних симпозіумів
гончарства в Опішному, у тому числі Всеукраїнських гончарських
фестивалів, Національних конкурсів художньої кераміки, Українського
керамічного товариства. До того ж на «Українському Народознавстві»
постійно лежить тяжка ноша поліграфічного супроводу повсякденної
діяльності Державного музею-заповідника українського гончарства
в Опішному, Науково-дослідницького центру українського гончарства,
Гончарської Книгозбірні України.
Видання «Українського Народознавства» відзначені нагородами
найпрестижніших вітчизняних конкурсів книги та книговидавців.
Так, Національний культурологічний щорічник «Українське Гончарство»
став Лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Художник та друкарство
України» (1998), Національний культурологічний щорічник «Українська
Керамологія» став Лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Художник
та друкарство України» (2003), Національний науковий журнал
«Український керамологічний журнал» став переможцем в номінації
«Періодичні видання» конкурсу музейних наукових та рекламних
видань Всеукраїнського музейного фестивалю (2005), монографія
Віктора Міщанина «Словник гончарів Глинського, Малих Будищ,
Старих Млинів, Хижняківки» стала переможцем VI Форуму видавців
у Львові в номінації «Художньо-мистецьке, музичне або краєзнавче
видання» (1999). Вона також визнана Журі І Національного симпозіуму
гончарства «Опішне-2000» найкращою публікацією в Україні з
проблем гончарства за 1999 рік (2000). Книга Ігоря Пошивайла
«Феноменологія гончарства» на наступному, VII Форумі видавців
уЛьвові, відзначена спеціальною нагородою (2000). Вона також
визнана Журі ІІ Національного симпозіуму гончарства «Опішне-2001»
найкращою публікацією в Україні з проблем гончарства за 2000
рік (2001). Історико-етнографічна монографія у двох книгах
«Українці» є Лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Мистецтво
книги України» та Лауреатом III Київської міжнародної книжкової
виставки-ярмурку «Книжковий сад-2001» в номінації «Краще видання
до 10-річчя незалежності України» (2001).
Видавництво
«Українське Народознавство»:
 інструмент
творення національного культу гончарства
чинник збереження й розвитку гончарської столиці
України
спеціалізований світовий інформаційний канал про
українську культуру
засіб формування Гончарської Книгозбірні України
просвітницький державний центр
стимулятор наукових досліджень у галузі української
керамології
Олесь
Пошивайло,
головний редактор,
доктор історичних наук |
|
